Буквально на днях (5 грудня) у Верховній Раді України було зареєстровано дуже цікавий, і неймовірно важливий законопроект, прийняття якого таки дозволить саджати парламентарів-злочинців до в’язниці.

Депутатська недоторканність… Дане словосполучення, яке всього-на-всього розкриває суть законодавчого механізму, яким народним обранцям надається певна гарантія щодо свободи здійснення їхньої політичної діяльності, серед простих українців викликає дуже сильні, однозначні і переважно негативні емоції.

Якщо говорити про причини такої ситуації, їх може бути декілька:

• через тотальну корумпованість усіх сфер суспільного життя, що поглиблює соціальну прірву, рівень суспільної довіри до політичних інституцій, в тому числі й до парламенту, дуже низький. На фоні даної ситуації відкрита демонстрація деякими представниками органів державної влади своїх статків викликає суспільне роздратування, депутат апріорі асоціюється зі злочинцем, який обкрадає народ;
• крім того, добре розуміючи суспільні настрої, в ході виборчих кампаній різні політичні сили постійно дозволяли собі спекулювати на даному питанні, постійно обіцяючи скасувати депутатську недоторканність. Зрозуміло, що це робилося тільки задля завоювання електоральних симпатій, але фактично таким чином політичні еліти виховували народну зневагу до інституту депутатської недоторканності, який сам по собі не є для суспільства злом.
• часто народні депутати прикривають «недоторканним статусом» власні корупційні схеми. А якщо все ж таки ці злочини викриваються, через слабкість механізму притягнення до відповідальності завжди є можливість просто втекти за кордон.

Довідково:

Суть інституту депутатської недоторканності розкривається у статті 80 Конституції України, яка говорить: «Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».

І прикладів використання цієї прогалини в законодавстві назвати можна не мало. Один з найсвіжіших стосується одіозного нардепа-газового махінатора Онищенка, щодо якого парламентарі прийняли рішення про зняття депутатської недоторканності, але перед цим він все ж благополучно встигнув втекти за кордон, тому домогтися понесення ним відповідальності за скоєне наразі практично неможливо. Натомість маємо чергову критику правоохоронних органів, наростання рівня недовіри до парламентарів і навіть назріваючий політичний скандал, пов’язаний зі спробами втікача дискредитувати президента.

Здавалося б, тема депутатської недоторканності вже надто банальна для українців, проте нового дихання, так би мовити, їй цього разу додав не тільки скандал з Онищенком, але й нещодавно зареєстрована у парламенті законодавча ініціатива, що може нарешті поставити жирну крапку в питанні зловживання статусом народного депутата.

Мова йде про законопроект, зареєстрований під номером 5487  «Про внесення змін до деяких законів України (щодо недоторканності народних депутатів України)», яким пропонується внести зміни до ряду законів, якими регулюється порядок внесення у Верховну Раду та розгляду подань про притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народних депутатів.

Отже, що саме пропонують автори даної ініціативи?

• внести до законодавства зміни, відповідно до яких обшук народного депутата чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, буде здійснюватися на загальних підставах в порядку, встановленому законом – без надання на це згоди парламенту;
• залучити до даного процесу САП через введення норми закону, відповідно до якої подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором, а якщо воно містить іноформацію про злочин, віднесений до підслідності Національного антикорупційного бюро України – його заступником – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
• при внесенні подання обмежитись посиланням на статтю Кримінального кодексу, за якою депутат має бути притягнений до кримінальної відповідальності замість наведення конкретних фактів і доказів, що підтверджують факт вчинення депутатом злочину. Адже, як констатують автори законопроекту: «Парламент має підтвердити, що питання притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту не є політично вмотивованим, а не досліджувати факти та докази, що є виключно завданням суду»;
• спростити процедуру внесення до парламенту подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, зокрема, прибрати норми про надання письмового пояснення депутатом, щодо якого внесене подання у п’ятиденний термін;
• спростити та пришвидшити процедуру розгляду комітетом з питань регламенту такого подання шляхом обмеження терміну, у який він може надати свій висновок щодо подання 1 днем з моменту його внесення;
• пришвидшити процедуру розгляду парламентом відповідного подання (пропонується включати питання, пов’язані з розглядом подання, до порядку денного сесії позачергово і без голосування; розгляд такого подання обмежити 3 днями);
• для запобігання випадків виїзду за кордон депутатів, щодо яких внесене подання, запропоновано ввести для таких випадків обмеження щодо виїзду такого депутата з України до розгляду Верховною Радою відповідного подання щодо нього.

Таким чином, як бачимо, надія на те, що одвічна українська мрія і безкінечні обіцянки політиків про те, що «всі злочинці повинні сидіти у в’язниці», таки має реальний шанс на здійснення. Але імовірність повторення «депутатського подвигу» щодо демонстрації політичної волі (після оприлюднення електронних декларацій) достатньо невелика. Хоча…вона все ж є.