З часу початку Революції Гідності тема надання нашій країні безвізового режиму з Європейським Союзом стала для українців другим, якщо можна так висловитись, «пунктиком» (в хорошому сенсі цього слова) після підписання асоціації з ЄС.

Що було після того, коли влада на чолі з Януковичем відмовилася виправдати основне суспільне сподівання щодо підписання асоціації, думаю, нагадувати зайве.

Все тому, що українці абсолютно свідомо зробили свій цивілізаційно-інтеграційний вибір і дуже дорого за нього заплатили, тим самим довівши свою «любов» до демократичних цінностей, якими керуються в своєму житті європейці, а також показавши стремління користуватися тими перевагами (економічними, соціальними, політичними), якими користуються вони.

Зараз же, коли всі так звані «безвізові вимоги» Україною виконані, а самі українці так потребують європейської підтримки, затягування з наданням безвізу виглядає в їхніх очах і трагедією, і зрадою.

«Європа матиме проблеми з довірою, якщо ми не виконаємо обіцянку і не дамо безвізовий режим», – заявив єврокомісар Йоханнес Хан.

Крім того, саме такий розвиток подій просто ідеально вписується в ще «гарячий» у ЗМІ та суспільстві кремлівський задум по дестабілізації ситуації всередині України з яскравою назвою «Шатун» (його ідентичність зараз не обговорюємо), а також 100%-во на руку різним українським політичним силам, які прагнуть будь-якою ціною (навіть шляхом дестабілізації в країні!) домогтись перевиборів і «урвати» собі шматочок влади.

Але зараз не про це.

Варто зауважити, що в суспільстві побутує думка про те, що з наданням безвізового режиму, в українців з’явиться можливість працювати у Європі. Проте, це таке твердження не має нічого спільного з реальністю, адже йдеться про ТУРИСТИЧНІ візи.

Проте, як би не «обсмоктували» цей факт недоброзичливі до України особи, вагу відкриття для наших громадян кордонів з ЄС, насправді, переоцінити важко.

І тут мова йде навіть не стільки про економічний компонент надання безвізу, скільки про культурний, адже можливість вільно подорожувати Європою, безперечно, зблизить українців з європейцями в ідентичнісному сенсі. А, це в свою чергу, допомогло б мінімізувати ризики посилення сепаратистських рухів в Україні, а також закріпити євроінтеграційний вибір України у суспільній свідомості.

Яка ситуація в даному контексті спостерігається в українському суспільстві зараз?

За даними дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова, продовж 2002-2015 років відбувалися суттєві коливання зовнішньополітичних преференцій громадян України (див. графік «Який напрям зовнішньої політики має бути пріоритетним для України? (динаміка, 2002-2015 рр.)»).

Здебільшого такі коливання пояснюються маніпуляцією політичними силами на даному питанні під час виборчих кампаній. Крім того, важливу роль в поглибленні протиріч серед українців стосовно зовнішньополітичного курсу відіграє і брак у суспільстві інформації про те, що власне таке Євросоюз.

В даному контексті показовим є і те, що станом на 2016 рік, за результатами опитування цього ж центру, більшість (63%) українців все ж не відчувають себе європейцями (відчувають – 29%, не визначилися – 9%).

Але попри це сьогодні все ж 45,8% українців, за інформацією соціологів, визначають головним зовнішньополітичним пріоритетом відносини з країнами Європейського Союзу і така підтримка відповідає офіційному зовнішньополітичному курсу, який обрала Україна.

Проте, занадто «кволий прогрес» в офіційних українсько-європейських не сприяє подальшому покращенню даної тенденції, а навіть навпаки.

Таким чином, хоча й відкладення запровадження безвізу не означає відмову, проте такого роду затягування мало того, що не сприяє культурному зближенню українців та європейців, але й може стати ще одним потужним приводом для політичних маніпуляцій, які не сприятимуть консолідації нації в питанні зовнішньополітичного вектора.