На фоні активної комунікації української влади щодо членства в НАТО, особливої популярності набуває «політекспертна» риторика про те, що НАТО нам «не світить». Нібито нас там не чекають; ми не цікаві Альянсу, адже позиціонуємо себе як слабка держава, підірвана війною; заради нас ніхто не буде конфліктувати з Росією й так далі.
Окей, це позиція, яка має право на існування. Але чи є в нас зараз гідна альтернатива НАТО? Днями стало відомо, що Україні нададуть членство в Альянсі за допомогою ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО). Це означає, що ми мусимо обома руками чіплятися за цю рятувальну мотузку та реалізовувати реформи, необхідні для вступу.
Досягти рівня стандартів Альянсу, щоби нас запрошували, а не ми напрошувалися. Це чесно і, принаймні, корисно для наших можновладців, які тільки обіцяють втілити реформи, але дуже гальмують у дії. Боротьба з олігархами, антикорупційна політика, реформа системи судочинства — прийшов час витягувати нашу державу з ями.
Ох і знатно ж бомбило «за поребриком» через нашу нову футбольну форму та гасло «Слава Україні!», яке в МЗС Росії порівняли з нацистським привітанням «Heil Hitler».
Не буду стригти всіх…