Нещодавно голова Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК)  Наталія Корчак заявила, що в НАЗК поки не знають, як моніторитимуть спосіб життя чиновників.

13 лютого таки сталася одна з найбільш очікуваних в українському суспільстві подій – з третьої спроби Міністерство юстиції України  зареєструвало буквально вистражданий документ під назвою «Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування». До слова, остання версія документа була розроблена не без участі самого Мін’юсту – спеціально створеною для цього робочою групою при секретаріаті Кабміну.

З цією подією у суспільстві настала така собі ейфорія, адже саме з відсутністю даного документа пов’язували фактичну безрезультатність головної антикорупційної реформи – запровадження системи електронного декларування статків чиновників.

Таким чином, здавалося б, ось-ось система запрацює на повну силу і НАЗК переловить всіх недобросовісних чиновників, які звикли наживатися на мозолях простих українців.

Надії і сподівання – це, звичайно ж, добре, а іноді – навіть єдине, що дає сил жити і рухатися  вперед, проте в даній ситуації присутнє зовсім не маленьке «АЛЕ».

Звичайно ж, можна було б вдатися до аналізу затвердженого порядку, адже цікавого там багато. Проте, цього разу залишимо це на розсуд читачів (ознайомитись з текстом затвердженого порядку перевірок декларацій можна ). І піднімемо інше не менш важливе питання.

Справа в тому, що поряд з проектом порядку перевірки е-декларацій впродовж багатьох місяців розроблявся також проект моніторингу способу життя чиновників. Разом ці два регламентуючі акти мали б стати такими собі сіамськими близнюками, які забезпечили б усю повноту перевірок е-декларантів та виведення деяких з них, так би мовити, на чисту воду.

Втім, схоже на те, що в загальній ейфорії від затвердження одного з цих проектів, більшість банально не помітила відсутності іншого.

В даному контексті цікаво, що вищезгадана робоча група при секретаріаті Кабміну за напрацювання порядку моніторингу способу життя чиновників навіть не бралася.

Останню версію даного проекту можна переглянути тут.

А нещодавно керівниця НАЗК Наталія Корчак прямо заявила, що підпорядкована їй структура поки не вирішила, що робитиме з необхідністю відстежувати те, як живуть українські чиновники.

«Закон не встановлює черговості. У першу чергу треба перевіряти декларацію і викликати людину для дачі пояснень. В залежності від того, як будуть надані пояснення, будемо проводити процеси перевірки. Декларація не є свідченням того, звідки щось з’явилося. Це називається моніторинг способу життя» – це ряд процедур. Як проводити моніторинг способу життя, ми ще до кінця не знаємо», – повідомила глава НАЗК.

Таким чином, виходить, і сьогодні говорити про те, що НАЗК повністю забезпечене нормативно, аби робити свою роботу, підстав немає.

Крім того, у даному матеріалі варто також нагадати читачам про нещодавню заяву заступника голови НАЗК Руслана Радецького, який зауважив, що НАЗК досі не отримало доступу до всіх необхідних для перевірок декларацій реєстрів.

« НАЗК вкрай необхідно отримати доступ до наступних реєстрів:

• Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування щодо накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб (Пенсійний фонд України);
• Державний реєстр актів цивільного стану громадян (Мін’юст);
• Інформація про осіб, які отримують соціальні виплати (Міністерство соціальної політики України);
• Єдиний реєстр довіреностей (Мін’юст);
• Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень – в частині отримання інформації про вчинені відносно суб’єкта декларування виконавчі дії;
• Спадковий реєстр (Мін’юст);
• Інтегрована інформаційно-телекомунікаційна система «Гарт» (Державна прикордонна служба України)», – сказано в повідомленні НАЗК.

Гаразд, важко, проте повірити у те, що розробка порядку перевірок декларацій та моніторингу способу життя можновладців НАЗК, так би мовити, не по зубам, якось ще можна. Але ж чому цьому органу і досі не надані доступи до потрібних для роботи реєстрів?

Це що – тотальна недовіра до НАЗК, чи політична змова із запашком корупції?

Опубліковано на УП