ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ: НАВІЩО ПОЛІТИЗУЮТЬ ЦЕ СВЯТО?
news-image

Напередодні найважливіших нерелігійних подій весни – Дня пам'яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом – усе частіше відбуваються  маніпуляції та політизація цих свят. 

Політики та лідери громадської думки заради власної користі маніпулюють термінами "Друга світова війна" та "Велика Вітчизняна війна". Але жертва цієї сугестії незмінна – це суспільство.

І, на жаль, попри те, що саме в цей день люди повинні ментально та емоційно єднатися один з одним, відбувається протилежне – конфлікти на ґрунті історико-політичних розбіжностей.

"Руський мір"

Щодо святкування Дня перемоги – українська громадськість здебільшого поділена на дві категорії. 

Перша – це ті, хто й досі підтримують старі традиції святкування Дня перемоги у Великій Вітчизняній війні та вважають СРСР головним, а інколи й єдиним переможцем. 

Друга категорія – це прихильники ідей декомунізації та історичного ревізіонізму (перегляду історичних концепцій, подій), з нівелюванням досягнень СРСР.

Щодо прихильників першої, "радянської", концепції – є ті, що несвідомо і, ймовірніше, за старою звичкою й небажанням змінювати сталі погляди підтримують ідеї перемоги СРСР. І це зазвичай старше покоління – наші батьки, бабусі й дідусі, усі ті пенсіонери, які більшу частину свого життя прожили під час радянського режиму.

Але є й інша категорія прихильників "старих" традицій – це деякі сучасні політдіячі (і навіть порівняно молоді), лідери громадської думки, які підтримують ідеї соціалізму та вважають декомунізацію знищенням культурних та історичних цінностей минулого.

І саме цей тип людей свідомо та дуже вміло маніпулює поняттям "війна".

Напередодні Дня перемоги такі політики використовують це свято суто з метою самопіару та проштовхування ідей "руського міру", закликаючи до єднання українців із братським народом – росіянами. Але, на жаль, в сучасних реаліях ці заклики спотворюються та набувають зовсім іншого сенсу, адже народ, який раніше нам був братським, тепер таким далеко не є.

Помпезні паради із сотнями лжеветеранів і демонстрацією військової техніки – це сумне видовище. І, на щастя, у нас такі традиції потроху відходять у небуття.

Але навіть зараз, під час карантину, деякі українські політики (наприклад, мер Харкова та міський голова Дніпра) ініціюють власні флешмоби в дусі "безсмертного полку", закликаючи жителей вийти на балкони з фотографіями ветеранів або ж просто поділитися історією своєї сім'ї, яка втратила родичів у війні.

Якими би щирими не здавалися наміри цих політиків, істинна мета в них одна – це популяризація власної персони та підняття рейтингів напередодні виборів завдяки ідеям, які можуть зацікавити народ.

Лагідна декомунізація

Те ж саме, на жаль, відбувається зі сторони "проєвропейських" політиків та громадських діячів, які всіляко проштовхують патріотичні ідеї декомунізації  Дня перемоги, аби він тільки не асоціювався з традиціями СРСР та сучасної Росії.

Наприклад, нещодавно Фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва провів соцопитування щодо Другої світової війни. У людей запитали, чи згодні вони із твердженням, що СРСР із Німеччиною відповідальні за початок Другої світової. Паралельно цікавилися, які саме дати Україна повинна відзначати у травні – за радянською інтерпретацією або ж за сучасною українською.

Думки людей щодо цих питань різняться залежно від віку та місця проживання. Молодь-пенсіонери, Схід-Захід – слово "війна" набуло своєрідного сенсу у різних категорій населення.

Можливо, мета цього опитування – лише збори статистичних даних, але, навіть незважаючи на результати, подібні ініціативи роз'єднують людей та сіють ворожнечу напередодні свята.

Щоразу, коли йдеться про День перемоги з вуст політиків, лідерів думок або громадських організацій, це завжди завуальована маніпуляція на користь чиїхось ідей.

Свято без політики

Свято Дня перемоги втратило свій первісний сенс у сучасних реаліях.

Справжніх учасників війни залишилося вкрай небагато – це десятки ветеранів, яким зараз повинно бути понад 90 років. За умови, якщо вони потрапили на війну в зовсім юному віці, ще школярами.

День пам'яті та примирення і День перемоги – це тихі свята. Політики зі своїми закликами, флешмобами та маршами не повинні втручатися в таїнство цих свят та політизувати їх на користь власних рейтингів або ідей. Коли вони втручаються у національну пам'ять, роблять тільки гірше.

Не варто піднімати весь "бруд" назовні та підносити одних за рахунок приниження інших. Кожний українець сам повинен визначатися, як і коли йому святкувати перемогу, нав'язувати це нікому не потрібно.

Війна – це завжди біль та людські втрати з обох сторін.

І вже зараз в Україні росте нове покоління, для якого російсько-українська війна стає більш актуальною і зрозумілою для вивчення та вшанування пам'яті загиблих, ніж Друга світова.

Через 20 років від Дня перемоги 1945 року залишиться лише пам'ять та добрий смуток. І єдине, що нам варто буде зробити, – тихо, без награної урочистості вшанувати пам'ять загиблих.


 

Блог
кві
30
2020
ВІДКРИТІ РИНКИ – КАТАЛІЗАТОРИ ПРОТЕСТІВ

Нещодавно по всій Україні хвилею пройшли протести фермерів та ринкових підприємців за відкриття продовольчих ринків. Паралельно в мережі почали з'являтися фото та відео тонн гниючих овочів, які були…

Читайте також
Головні новини
ВІДКРИТІ РИНКИ – КАТАЛІЗАТОРИ ПРОТЕСТІВ
Головні новини
ЧИ ВРЯТУЄ СААКАШВІЛІ ПОТОПАЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ ЗЕ?
Головні новини
НЕ КАРАНТИНОМ ЄДИНИМ: ПРО ЯКІ ПРОБЛЕМИ НЕ МОЖНА ЗАБУВАТИ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ

Пошук новин...