Криміналізація наклепу: диктаторські закони часів Януковича повертаються?
news-image Криміналізація наклепу: диктаторські закони часів Януковича повертаються?

Напередодні відзначення в Україні Дня свободи та гідності на честь революцій 2004 та 2014 років чималого галасу в суспільстві наробив законопроект всього на півтори сторінки.

Вся справа в тому, що зареєстрований у парламенті 20 листопада документ під номером 9306 “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за наклеп” викликає вельми змішані почуття.

З одного боку, честь і гідність людини, безперечно, повинні бути в центрі найвищих цінностей у демократичній країні.

А з іншого – чи не задумали за такою, здавалося б, благородною ініціативою сховати елемент драконівської цензури, за допомогою якого цю саму демократію намагаються придушити ще в її зародку?

Цікаво, що одним з трьох авторів законопроекту є нардеп Микола Паламарчук, якого пов’язують зі справою Катерини Гандзюк.

Його екс-помічника Ігоря Павловського було арештовано в цій справі як посередника, а інший помічник Паламарчука, Валерій Одінцов, також є фігурантом журналістського розслідування в цій справі.

Звісно, у цьому контексті законопроект можна розглядати як такий, у прийнятті якого особисто зацікавлений один з його ініціаторів.

До слова, голова парламентської фракції БПП Артур Герасимов уже встиг повідомити, що пропозиція народних депутатів запровадити кримінальну відповідальність за наклеп не є позицією фракції партії “Блок Петра Порошенка”.

За його словами, фракція не збиралася і цей законопроект не обговорювала, “але все й так очевидно: БПП “Солідарність” поважає свободу слова і навіть у тих випадках, коли нею користуються необережно”.

Але хотілося б звернути увагу на зовсім інший аспект.

Описати, що ж конкретно пропонують народні депутати своїм законопроектом, можна всього чотирма невеличкими пунктами:

– внести до Кримінального кодексу України статтю “Наклеп” і передбачити відповідальність за умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію, у вигляді штрафового покарання від 3400 до 8500 грн, або виправних робіт на строк до року, або обмеження волі до двох років;

– якщо ж наклеп поширили у творах, у ЗМІ або в Інтернеті, штраф буде набагато більшим – від 8,5 до 25,5 тисяч грн. Також у такому випадку на порушника закону може чекати обмеження волі на строк від 2 до 5-ти років;

– а ось наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, каратиметься обмеженням волі на строк від 2 до 5-ти років, або позбавленням волі до 3-х років з позбавленням права обіймати певні посади до 3-х років або без такого;

– цікаво, що розслідування злочинів, пов’язаних з імовірним наклепом, автори законопроекту пропонують починати тільки за заявами ймовірних потерпілих.

Примітно, що під час аналізу законопроекту та пояснювальної записки до нього стає зрозуміло: документ головним чином пов’язаний з діяльністю ЗМІ, хоча в назві цей аспект ніяким чином не відображений.

До прикладу, в пояснювальній записці автори законопроекту зазначають: “В останній час в Україні свободу слова все частіше плутають зі вседозволеністю поширення відверто неперевірених, а то і зовсім помилкових фактів”.

Також наводяться конкретні приклади, які, на думку парламентарів, ілюструють цей факт.

Наголошується, що після смерті Катерини Гандзюк “деякі засоби масової інформації безпідставно, без наведення будь-яких доказів звинувачують народного депутата України в причетності до певних трагічних подій”.

Водночас ініціатори криміналізації наклепу не оминають модної тенденції апелювати до західного досвіду: приводячи чимало прикладів із відповідного законодавства різних країн, загалом зазначається, що у США та Євросоюзі за таке правопорушення застосовується “досить суворе покарання” – від штрафів аж до 10 років позбавлення волі.

Дійсно, прикладів жорсткої законної реакції на наклеп серед розвинутих каїн заходу багато. Відповідальність за наклеп передбачено в кримінальних кодексах Бельгії, Австрії, Великої Британії, Данії, Іспанії, Литви, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії тощо. Відповідальність за наклеп діє також у 19 штатах США.

Щодо українського законодавства, від криміналізації цього правопорушення відмовились ще під час модернізації радянського законодавства з прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу.

Щоправда, у 2014 році була вдала спроба повернути кримінальну відповідальність за наклеп за допомогою одного з “диктаторських законів” 16 січня. Проте вже незабаром його скасували.

Довідково:

Взагалі, законодавче посилення відповідальності за наклеп аж до криміналізації покарання – ідея не нова.

Так чи інакше проштовхнути відповідні законодавчі зміни в Україні намагалися ще з часів президентства Леоніда Кучми. Проте успіхом така ініціатива увінчалася 16 січня 2014 року, коли в Україні було прийнято 11 законів і одну постанову, які в народі охрестили “диктаторськими”.

Серед них був закон “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян”, який серед іншого закріплював кримінальну відповідальність за наклеп.

Так, за поширення недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність особи, передбачався штраф у розмірі до 850 гривень; за наклеп у ЗМІ чи мережі Інтернет встановлювався штраф у розмірі до 5100 гривень, або громадські роботи до 240 годин, або виправні роботи до 1 року; за наклеп зі звинуваченням у вчиненні тяжкого злочину можна було наштовхнутися на виправні роботи або обмеження волі на строк до 2 років.

Ухвалення цих “диктаторських законів” з численними порушеннями регламенту під час Революції Гідності викликало хвилю обурення серед українців.

Тому під тиском громадянського суспільства 28 січня 2014 року Верховна Рада скасувала 9 з 11 “диктаторських законів”, у тому числі й закон про кримінальну відповідальність за наклеп.

Таким чином, на сьогодні до чинного законодавства, що регулює царину достовірності інформації, можна віднести:

– , у якій сказано, що “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”;

– чинні норми Цивільного кодексу (ст. 277) “Спростування недостовірної інформації”;

– також ніхто не відміняв презумпцію невинуватості.

Повертаючись до найсвіжішої “антинаклепової” ініціативи, варто зауважити, що законопроект №9306 – втілення плагіату по відношенню до знаменитого скасованого у 2014 році закону під номером 3879: хоча й санкції дещо різняться своїми масштабами, але ті ж пропозиції, а саме:

– виділення окремим пунктом наклепу у творах, що публічно демонструється, у засобах масової інформації або в мережі Інтернет;

– виділення окремим пунктом покарання за наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину;

– стосовно доповнення статтею про наклеп в обох документах пункту 1 частини першої статті 477 КПК України, що відкриває можливість розслідування відповідного злочину тільки за заявою можливого постраждалого.

Але є одна суттєва відмінність – у суб’єктах подання законодавчих ініціатив, а точніше в їхньому “політичному забарвленні”.

Зважаючи на вищенаведені офіційні коментарі Артура Герасимова, а також близькість президентських та парламентських виборів 2019 року, реєстрацію законопроекту №9306 можна розцінити швидше як деяку політичну провокацію, технологію, аніж банальне нерозуміння його авторами можливих репутаційних наслідків.

Але знову ж таки… Хочеться звернути увагу на геть інший аспект.

Безперечно, людина, її честь та гідність – одна з основних цінностей у демократичному суспільстві, але рівно так само, як і свобода ЗМІ.

Тому, з одного боку, дійсно, криміналізацію покарання за наклеп можна розцінити як боротьбу за захист тієї самої честі та гідності людини.

Особливо актуально це стає в умовах, коли за допомогою кишенькових ЗМІ та псевдоактивістів різні політичні сили ведуть боротьбу за прихід до влади та її утримання.

Але з іншого боку – за умов, коли демократичні інститути недостатньо розвинені, а правоохоронна та судова система перебуває не в найкращому стані, частково їхні функції задля встановлення справедливості та руху до демократичності перебирає на себе саме четверта влада – ЗМІ.

За таких обставин справедливу межу між наклепом та намаганням підвести під це поняття те, що в реальності називається свободою слова, провести майже нереально, принаймні в практичній правовій площині.

Тому порівняння України, яка тільки стає на шлях демократизації, та країн західного світу з неймовірно розвиненими відповідними інститутами, щонайменше, є не зовсім коректним.

Тож достатньо очевидно, що законопроект 9306 практично не має шансу просунутись у законотворчому процесі далі стадії розгляду в парламентських комітетах. Принаймні, не зараз, інакше історія чотирирічної давнини повториться.

Джерело: УП


 

Читайте також
Всі новини
УРБАНІЗМ ПО-КИЇВСЬКІ: НЕЗВИЧАЙНІ МУРАЛИ СТОЛИЦІ
Всі новини
Ток-шоу 18+
Обмануті вкладники та афери з нерухомістю в столиці
Новини
лис
07
2018
Чи варто законодавчо закріплювати “дискримінацію” росіян в Україні?

Після скандалу з роздачею угорських паспортівгромадянам України в Береговому маємо неочікуваний поворот – слідом за видворенням угорського консула з нашої країни міністр закордонних справ Павло…

Пошук новин...