У медіапросторі ведеться палка дискусія щодо створення Союзної держави — конфедеративного союзу Російської Федерації та Республіки Білорусь, який наразі поетапно організовується президентами Путіним і Лукашенком.

Відправною крапкою для цієї події можна сміливо вважати початок опозиційних протестів у Білорусі. У своїй минулорічній колонці я писав, що до конфлікту з білоруською опозицією, ймовірно, причетна Росія, адже чіткий контроль та здійснення координації всіх векторів діяльності протестантів - це фішка російських спецслужб. Навряд чи, Роман Протасевич із невеликою командою змогли б контролювати такий обсяг роботи і бути в курсі всіх деталей. В перспективі це дало б змогу Кремлю поставити Лукашенка на коліна перед Путіним.

Власне, це зараз і відбувається. Цілком реально, що інструментом цієї кремлівської маніпуляції стали європейські санкції проти Білорусі.

Парадокс, але Росія може бути «режисером» антибілоруських санкцій.. Путін хоче стати сірим кардиналом не тільки в Росії, а й у сусідній Білорусі. Головне його завдання наразі — щоби Лукашенко ницьма падав та був всіляко залежний перед Кремлем.

Щоби це зробити, треба повністю ізолювати Білорусь на міжнародній арені. Санкції в поміч. Тож цілком не виключено, що між Росією та деякими порівняно дружніми європейськими державами є договорняки щодо запровадження цих санкцій.

Публічно лаються, а «за кулісами» горілку п’ють — це невмирущий принцип сучасної дипломатії.

Як висновок:

Симбіоз Білорусі і Росії проти «деструктивного» Заходу - це ілюзія в дусі радянських агітаційних плакатів. Росія - це безперечний хижак, який пожирає території навколо себе. Тож створення конфедеративного союзу - це поступове знищення Білорусі як держави.

Наразі Путін — це єдиний оплот для Лукашенка, легітимність президентства якого й досі не визнана «притомними» державами. Тож у Білорусі немає іншого виходу, як об'єднатися з Кремлем заради власного виживання.