ЧИ ДІЙСНО УКРАЇНЦЯМ ПОТРІБЕН ЗАКОН ПРО ЗАБОРОНУ АКУСТИЧНОГО НАСИЛЛЯ?
news-image

Скандальний випадок у січні в автобусі сполученням "Київ-Луцьк", коли водій на прохання госпітальєрки і волонтерки АТО відмовився виключити російський серіал, збентежив не тільки громадськість, а і представників влади.

Тож на початку лютого в Раді було зареєстровано потенційно корисний, але, тим не менш, неоднозначний законопроєкт №3006. Йдеться про внесення змін до статті 40 закону України "Про автомобільний транспорт" (щодо заборони акустичного насилля).

Але чи дійсно українцям потрібна транспортна тиша та відсутність будь-яких розважальних аудіо- та відеотрансляцій у громадському транспорті?

Український досвід

Однією зі значущих мотивацій, яку використовували політики при реєстрації цього законопроєкту, був європейський досвід відсутності розважальних трансляцій під час пересування громадським транспортом.

 Так, подібна ініціатива дійсно з успіхом використовується в багатьох країнах Європи, але й механізм контролю за виконанням законів у цих країнах набагато досконаліший.

Тож логічніше буде згадати про український досвід заборони "акустичного насилля", який уже колись був у нас запроваджений, але не витримав перевірку часом.

У 2012 році, у Львові, уперше був підписаний меморандум про заборону вмикати будь-яку музику в громадському транспорті та автобусах, що належать перевізникам. Але не минуло й декількох років, як ця заборона почала масово порушуватися водіями маршруток та автобусів.

Реакція на порушення ситуативна та доволі символічна – людина мала право поскаржитися міському голові, зателефонувавши за номером або надіславши письмову скаргу.

Але, якщо врахувати той факт, що з кожним роком ситуація лише погіршувалася, а музика продовжувала й далі грати (подекуди навіть російський шансон), то це може свідчити про абсолютну недієвість таких норм та безкарність щодо водіїв.

Контроль за виконанням здійснювався лише активістами і волонтерами, тож очевидно, що він був доволі суб'єктивний та неретельний.

Згодом, у 2016 році на Черкащині та Тернопільщині також вирішили заборонити "музичні подорожі" в транспорті. Але знову ж таки, і надалі продовжували надходити скарги щодо невиконання меморандуму перевізниками.

І що ми бачимо за фактом? Ініціатива за своєю суттю була потенційно корисною, але не був врахований фактор чіткого контролю за виконанням умов меморандуму. До того ж, чи були взагалі проведені якісь опитування, аби врахувати думку всіх категорій населення – від пасажирів до водіїв?

Адже кожному не догодиш, часом думки щодо транспортних аудіо- та відеотрансляцій можуть бути радикально протилежними.

                            Необхідне опитування

Вивчивши коментарі в соцмережах та дізнавшись суб'єктивні думки пересічних українців, я стикнувся з доволі неоднозначною реакцією на цей законопроєкт. Але, треба визнати, доволі позитивною.

Ті, хто часто користується громадським транспортом, зазначили, що гучна музика та радіоновини, особливо зранку, дратують:"мозок" ще не встиг прокинутися, а його вже "ґвалтують" піснями або неприємною інформацією. До того ж, бувають випадки, коли через аудіошум водій взагалі не чує, що потрібно зробити зупинку в тому чи іншому місці.

А ось думки водіїв здебільшого зовсім протилежні. Зранку та пізно ввечері музика допомагає збадьоритися, особливо коли йдеться про далекі подорожі. Активні та веселі звуки нібито допомагають сконцентрувати увагу на дорозі та побороти вечірню втому.

Тож виникає питання, чому перед винесенням на розгляд законопроєкту не було проведене якесь мінімальне офіційне опитування, яке дозволило би врахувати думку всіх українців?

Якщо влада дійсно хоче якісних змін та виконання законів із боку громадян, то не менш важливою є підготовча робота та ознайомлення людей із можливими законами.

Сумний досвід спроб запровадити відкриття ринку землі є дуже показовим у нашому випадку. Закон про народовладдя, про який  розповідав президент напередодні виборів, на жаль, так і не був проголосований та імплементований. Але ж саме цього так жадає народ.

Тож який реальний відсоток того, що заборона на "акустичне насилля" буде позитивно сприйнята різними категоріями населення, зокрема водіями?

 Дві сторони медалі

Якщо ми говоримо, про заборону будь-яких публічних трансляцій музики та фільмів російського виробництва (зауважу, саме виробництва!), то це однозначний плюс. Нагадаю, з 2015 року на території України вже діє закон "Про внесення змін до деяких законів про захист інформаційного телерадіопростору України". Згідно з ним заборонена трансляція аудіовізуальної інформації, виготовленої державою-агресором після 1 січня 2014 року.

В умовах гібридної війни з Росією – це просто необхідний крок. Будь-який російський контент може болісно сприйматися ветеранами АТО та волонтерами, які працюють у воєнній сфері. Тобто це суто політичне рішення.

Тож насамперед подібна заборона – це повага до тих українців, які не бояться віддати своє життя заради миру в Україні.

Є в цьому питанні і суперечливий момент. Згідно з новим законопроєктом, пропонується ввести заборону на трансляцію в салоні автобуса музики, звуку фільмів або інших звукових сигналів, крім інформації про поїздку (передача звуку може здійснюватися на індивідуальні навушники пасажирів, а на салон – лише під час нерегулярних перевезень за згодою всіх пасажирів).

Тобто, якщо пасажир захоче, він спокійно зможе через навушники насолоджуватися музикою або ж фільмом, не заважаючи іншим. А якщо рейс нерегулярний, допускається можливість публічної трансляції в салоні. Але тільки за умови погодження цього питання зі всіма пасажирами.

Водночас для водіїв подібна заборона може бути справжньою проблемою. Вони вкрай неохоче сидітимуть у повній тиші, мотивуючи тим, що "чхати ми хотіли на російську музику, але ж чого не маємо право слухати українську?". Ясна річ, що водій не зможе під час подорожі користуватися навушниками, бо не чутиме пасажирів та взагалі не реагуватиме на те, що відбуватиметься в транспортному засобі.

Третій важливий нюанс – теоретично публічна трансляція в салоні суто українського контенту могла би бути корисною з точки зору пропагування української мови та розважальної культури.

Водночас прохання людей щодо вимкнення музики і відео могли би погоджуватися на побутовому рівні між двома сторонами – пасажирами та водіями. Завжди можна прийти до консенсусу, якщо немає політичних мотивів.

Але на практиці – прийти до консенсусу буде надто складно, якщо врахувати напружену ситуацію в Україні навколо мовного питання.

Ті, хто в побуті розмовляють виключно російською (а потрібно визнати, що такий процент дуже високий), будуть незадоволені тим, що в салоні грають україномовні пісні й натомість не дозволяється вмикати російськомовні. Те ж саме стосується і відео (серіалів, фільмів, ток-шоу тощо).

Отже, єдиний логічний вихід – це дійсно, як того вимагає законопроєкт, повністю заборонити в салоні автобуса публічну аудіо- та відеотрансляцію будь-якого розважального контенту, незалежно від виробника.

Щодо водіїв – незадоволені однозначно будуть, але з часом порозуміння все одно прийде.

Для українців питання музичної та відеокультури – не таке злободенне, як мовне. Тим більше, ера гаджетів та діджиталізації передбачає, що з часом майже кожен українець (навіть старшого покоління) матиме сучасний гаджет, за допомогою якого зможе отримувати будь-яку інформацію за власним бажанням. До чого ми зараз, власне, і йдемо.

 


 

Новини
лют
14
2020
ПОЛІТИКА І ЛЮБОВ

Сьогодні найромантичніший день року, тож хочу присвятити цей допис найніжнішим проявам почуттів світових політиків — від Брежнєва до Зеленського)Всі ми пам’ятаємо тягу Леоніда Ілліча до жгучих…

Читайте також
КИЇВ МОДЕРНІЗУЄ ЗОНИ ВІДПОЧИНКУ: ВІДКРИТТЯ ВХІДНОЇ ГРУПИ НА ТРУХАНОВОМУ ОСТРОВІ!
Головні новини
Рада людей із Донбасу: ідея фікс влади
Головні новини
ПРО ІСТИННІ МОТИВИ ВСЕНАРОДНОГО ОПИТУВАННЯ ВІД ОП (НАШ, 14.10.20)

Пошук новин...