Підсумки року: досягнення і промахи Зе
news-image

Не такий страшний чорт, яким його малюють

2019 рік – переламний, складний, насичений на події. І, звісна річ, з приходом нової влади особлива увагу приділялася саме політичній арені України – з її внутрішньополітичними "перезавантаженнями" та участю у міжнародно важливих зустрічах.

І логічно було би підвести результати президентства ключової людини нашої держави – Володимира Зеленського, на якого були покладені надзвичайно великі народні сподівання.

Але, на жаль, так заведено, що все добре забувається дуже швидко, а промахи та помилки бетонуються в пам'яті надовго. Тож спробую зробити підсумки року, що минає, та оцінити сім місяців правління чинного гаранта.

Зі знаком "плюс"

Антикорупційні ініціативи

Одні з перших та найгучніших корисних "пострілів" Зеленського були саме законодавчі ініціативи щодо антикорупційної діяльності, які згодом були ухвалені Верховною Радою. Наприкінці серпня президент вніс на розгляд законопроєкт № 1010 "Про внесення змін до закону про запобігання корупції щодо викривачів корупції", а 17 жовтня цей закон нарешті був прийнятий.

Попри нерозуміння основних аспектів закону про викривачів, деякі українці з сумнівом ставилися до цього важливого рішення, мовляв, це призведе до появи стукачів часів СРСР, за матеріальну винагороду люди будуть давати неправдиві свідчення, або взагалі –  інформаторам та його родичам будуть погрожувати.

На практиці же цей закон навпаки значно посилить супротив чиновницькому свавіллю та захистить викривачів від можливих замахів на життя. Анонімність та державний захист інформаторам гарантуються.

Але найжирніший плюс цієї ініціативи – це тотальне залучення громадян до боротьби з корупцією та вдосконалення механізму повернення вкрадених коштів до бюджету країни. Звісно, у тому разі, якщо справу все-таки вдасться довести до кінця та довести причетність чиновника до злочину. Укупі з початком запуску антикорупційного суду цей закон стане вдвічі ефективнішим.

Скасування імунітету

Щодо іншого важливого впровадження, то, звісно ж, неможливо оминути довгоочікуване зняття депутатської недоторканності. Цю подію анонсували ще на початку вересня 2019 року, а остаточні поправки були внесені зовсім нещодавно, 18 грудня. З першого місяця 2020 року цей закон набуде чинності та запрацює на повну силу.

Про остаточну ефективність зняття депутатського імунітету також було вкрай багато сумнівів та цілком логічних зауважень. Нібито тепер депутати стануть ще більше керованими президентом, а підлизувань до генпрокурора стане ще більше.

У цьому є дещиця правди, але той факт, що, завдяки закону значно спрощується (скорочується) процедура зняття недоторканності – незаперечний.

Тепер саме генпрокурор буде відповідальний за нагальні рішення при відкритті кримінальних проваджень та ухваленні клопотань щодо затримки та інших обмежень свободи нардепа. І саме від неупередженості його рішень буде залежати, чи отримає покарання той чи інший обвинувачений парламентарій.

Повернення моряків і кораблів

Згідно з грудневими опитуваннями соціологічної групи "Рейтинг", повернення українських військовополонених та моряків – найочікуваніша на найважливіша подія цього року.

Це те, чого, попри всі зусилля, на жаль, не вдалося "вибити" у Путіна попередньому президенту Петру Порошенку. Бо саме його персона з особливою агресію і ворожістю сприймалася Путіним та його псами – пропагандистськими ЗМІ, журналістами та ведучими топових державних каналів.

За кремлівською риторикою, Зеленський – не така вже й "небезпечна" людина, щирий, симпатичний та гарний актор.

Такі солодкі заяви в дусі "доброго копа" – абсолютно класична маніпуляція Путіна. Уже тоді російський президент добре розумів, що прийшов час починати діалог з Україною, потроху налагоджувати стосунки, аби виторгувати собі щось важливе, більш "ласий шматок".

Врешті-решт, після взаємних звернень та коментарів між двома президентами відбувся довгоочікуваний обмін політв'язнями та повернення наших військових, а також кінорежисера Олега Сенцова, безпідставно підозрюваного у тероризмі. Хлопці повернулися додому живі, і це, справді, велике досягнення Зеленського.

Щодо повернення українських кораблів – результат не такий приємний, але однаково вкрай бажаний. Путін не проґавив можливість зайвий раз принизити український простір на міжнародній арені, тож морські судна повернулися додому фактично в неробочому стані, з викраденими розетками й унітазами. Вдатися до таких дріб'язкових ганебних вчинків для Росії – цілковита норма, що зовсім не дивує.

І для Путіна це був цілком вимушений крок, аби закінчити обридлу йому епопею з обміном, показати свою "лояльність" Європі напередодні нормандського саміту та убезпечити Росію від можливих санкцій, згідно з рішенням Міжнародного трибуналу.

Справа зроблена, Україні відданий її "мотлох", адже для Путіна наші кораблі у військовому плані – це справді непотрібний мотлох, а ось у стратегічному – важливий інструмент чергової маніпуляції. До того ж, повернення моряків для нього було більш складним кроком, аніж повернення кораблів.

Нормандський саміт

Безперечно, на цю зустріч були покладені найбільші сподівання як від пересічних громадян, так і від політиків. Уперше, за довгі роки гібридної війни, "мовчання" нарешті перервалося та відбулася зустріч, в деяких аспектах показова.

Попри "залицяння" Путіна до європейських сусідів та весь цей інформаційний галас навколо події, значних результатів та домовленостей по ключових питаннях, на жаль, досягти не вдалося.

І це було очікувано. Бо, як і раніше, я не відступаю від тези, що Путін – хитрий, твердолобий маніпулятор, тож домовитися з ним було вкрай складно. Тільки за умови поступків та здачі інтересів України перед Росією, чого не відбулося. За це Зеленському окрема подяка.

Але ж чому Нормандія – все-таки досягнення чинного президента?

Треба розуміти, що перший крок до контакту з Путіним зроблено, і це вже вкрай важливо для нас, попри те, що деякі патріотично налаштовані сили вважають діалог з агресором зрадою та приниженням.

Тож, коли контакт із ворогом налагоджений саме дипломатичним методом, з'являється надія, що вдасться знайти важелі впливу та вивчити слабкі сторони агресора.

Перша "Нормандія" була показова, але не вирішальна. В подальшому ми побачимо, до яких висновків все-таки прийде Зеленський, бо саме від них буде залежати майбутнє розв'язання війни на Донбасі.

Обмін "всіх на всіх"

І найголовніше – оголошені на саміті домовленості про обмін полонених "всіх на всіх" нарешті реалізувалися, наші люди повернулися до Батьківщини. Живими. І це ключовий чинник.

Адже саме людський, а не територіальний ресурс – безцінний. Скажіть це матерям полонених українців, які місяцями проливали сльози, чекаючи на своїх синів. І вони з вами безсумнівно погодяться. За територією ніхто так не буде гаряче ридати.

Для нашої країни та для 76 українських родин – це найкращий новорічний подарунок.

Як результат – усі вищезгадані досягнення з поверненнями "наших" можна вільно назвати найрезультативнішими в діяльності президента. Бо саме люди (не техніка, не територія) є найважливішою цінністю держави. І дуже підкуповує, що президент все це усвідомлює, дотримуючись принципу "люди важливіші за територію".

Якщо за цим принципом Зеленському в майбутньому вдасться викорінити ті сепаратистські настрої, що панують на території Донбасу, тобто фактично "повернути" жителів Сходу до України, це було би приголомшливе та, мабуть, історичне досягнення для нашої держави.

Зі знаком "мінус"

Ринок землі

Зняття мораторію на продаж землі – на жаль, найбільш провальна тема для команди президента.

Причина – відсутність потрібного роз'яснювального діалогу з власниками земель, аграріями, звичайними фермерами-селянами, які десятиліттями пропрацювали на цій території та елементарно відчувають страх невідомого, коли йдеться про її продаж.

І це цілком обґрунтований страх, бо людей охоплює невпевненість через незнання основних принципів, за яким буде здійснюватися продаж.

Вони передчувають ймовірні спекуляції через перепродаж земельних ділянок, бояться, що землю "роздерибанять" на шматки або ж продадуть за невигідними тарифами.

Побоювань багато, і найстрашніше – це іноземні олігархи, які, за легендою, нібито скуплять усі українські землі, а прості люди залишаться ні з чим.

І, якщо вже пішов такий галас та плутанина навкруги земельного питання, то чому ж Зеленський мовчить? Саме зараз найкращий час, щоби реалізувати так званий принцип "народовладдя", про який президент говорив під час своєї передвиборчої кампанії.

Проведення референдуму щодо зняття мораторію, на мою думку, допомогло би врегулювати конфлікт між владою та власниками земель. Люди висловили би свої думки по найболючіших моментах, ініціювали корисні поправки, рекомендації, а влада дослухалася би до народної волі та внесла певні корективи, згідно з побажаннями людей.

Це був би ідеальний сценарій розвитку подій. Але якщо президент мовчить, значить, йому це вигідно. Або він боїться діалогу, віщуючи, що люди будуть категорично проти відкриття ринку землі, незважаючи на будь-які поправки.

У будь-якому випадку, мовчання – це слабка позиція. Тільки референдум, діалог, контакт із народом допоможуть порозумітися та прийти до консенсусу. Але, на жаль, президент до цього ще не прийшов.

Старі нові обличчя

Передвиборча кампанія нинішнього президента базувалася на яскравих гаслах про оновлення "вишок", нові обличчя та владу без кумівства.

Але, коли наприкінці травня Зеленським були призначені перші особі до Адміністрації президента, ми побачили, що не такі вони вже й нові, а частина з них – взагалі наближені до одіозного олігарха Ігоря Коломойського.

Звісна річ, постає логічне запитання: чи можна позбутися корупції, кумівства та добитися корисного оновлення, якщо до "корита" знову присмокчуться старі політики? Обмін "шило на мило" навряд чи подарує країні нові перспективи розвитку. Оманливий вибір, сумнівна репутація політиків, сумні наслідки.

Щодо кумівства та старих приятелів із "95 кварталу", то тут також справи йдуть врозріз із обіцянками. Призначаючи на посади товаришів або бізнес-партнерів, президент дотримувався принципу "ліпше своє мале, ніж чуже велике", але забуваючи про те, що саме професійні якості кандидатів важливіші, ніж їхня удавана надійність.

 

Підсумовуючи події 2019 року, можна з легкістю сказати, що не такий страшний чорт, як його малюють. Ніяких гучних та рокових промахів за півроку правління Зеленським не відбулося, як те віщувала опозиція.

А це надає надію, що, можливо, у новому 2020 році, на президента все-таки зійде розуміння й усвідомлення своїх головних управлінських помилок.

Інакше ж виборців чекає розчарування, а президента – сумна слава своїх попередників.


 

Новини
гру
27
2019
ПУТІН — ВОВК В ОВЕЧІЙ ШКУРІ (ЕФІР НА РАДІО "НВ")

Путін — вовк в овечій шкурі.Усі його заяви про те, що нібито землі Причорномор’я споконвічно були російськими, і якщо кордон із Донбасом віддати Україні — там буде різанина, як у Сребрениці — це лише чергові маніпуляції та спроби спровокувати Зеленського на негативну реакцію.

Читайте також
Головні новини
ТОП ТЕЗ ЗЕЛЕНСЬКОГО З ВИСТУПУ НА ГЕНАСАМБЛЕЇ ООН
Законотворчість
КИЯНИ СТРАЖДАЮТЬ ВІД КОЛИВАННЯ НАПРУГИ
Робота депутата
НА ВУЛ. ЖМАЧЕНКА, 20 БУДЕ СКВЕР, А НЕ ЗАБУДОВА!!!

Пошук новин...