Нормандський формат. Що далі робитиме Зеленський
news-image

На минулому тижні відбулася найважливіша подія цього року – саміт Нормандської четвірки в Парижі та довгоочікувана зустріч тет-а-тет Зеленського з Путіним.

Українці поклали великі надії щодо позитивного результату розв'язання війни на сході. Сподівались, що президенти все-таки зможуть прийти до консенсусу та помахом палички припинити конфлікт. Але дива не відбулося.

Як і очікувалося, Путін твердолобо обстоював свою позицію, тож ні про Донбас, ні про газ із ним не вдалося остаточно домовитися.

І закономірно виникає гостре питання – що далі буде робити Зеленський? Покірно чекати чергової зустрічі з Путіним або нарешті прийде до інсайту та змінить стратегію відносин із Росією?

Чекати переговорів – лишити все, як є

 Після саміту було оголошено, що друга зустріч відбудеться протягом наступних чотирьох місяців.

Для Зеленського це зовсім неприваблива перспектива. У даному випадку час гратиме не на його боці, бо за більше ніж півроку правління не було досягнуто видимих результатів із питання реінтеграції Донбасу.

Війна як була, так і продовжується, кожного дня під обстрілами гинуть українські військові та мирні жителі. Ті попередні нібито "домовленості" з бойовиками про припинення вогню та режим тиші виявилися лише символічними, бо не дали жодного ефекту.
І в мене великі сумніви, що бойовики та найманці під пильним керівництвом Путіна, дійсно погодяться на так зване припинення обстрілів, яке було узгоджено на нормандському саміті. Неконтрольованість ополченців, небажання йти на будь-які поступки, непробивність Путіна – усе це ставить під удар розв'язання донбаського конфлікту в найближчий час.

Своєю чергою, подібна затягнутість та невизначеність із ситуацією, сильно б'є по рейтингу Зеленського. Він стає на слизький шлях попереднього президента Петра Порошенка, якому, на жаль, у свій час не вдалося втілити в реальність гучні обіцянки про швидке закінчення війни.

Наразі Зеленський однією ногою в цьому "омуті" з обіцянками. Адже саме на риториці неминучого та скорого закінчення війни й базувалася передвиборча кампанія нинішнього президента, чим він і "підкупив" потенційний електорат.

За статистикою, крахове падіння рейтингів правителів відбувається саме через рік каденції. Тож марне очікування чергової зустрічі з Путіним через 4 місяці – це крок до невідомості, бо зовсім не зрозуміло, до яких висновків та домовленостей вдасться прийти (і чи взагалі вдасться?).

Вихід з Мінських угод

Є інший можливий і найбільш радикальний шлях – вихід із Мінських угод.
Навряд чи з Путіним вдасться домовитися так, щоби це було максимально вигідно й Україні, і Росії. І якщо хтось зі сторін конфлікту все-таки піде на поступки – це буде явно не Путін.

Так, з його боку цілком можлива гра у "вовка в овечій шкурі", і в будь-якому випадку для України це в перспективі призведе лише до втрат, збитків, здачі державних інтересів або "залежності" від сусіда-агресора.

Уже зараз ці угоди "дискредитували" себе та продемонстрували певну недієвість, тому що вони не мають юридично регламентованої трактовки. А Росія пропонує нам своє бачення реалізації цих домовленостей і США та Європа його всіляко підтримують.

Ми вже погодилися на невигідну "формулу Штайнмаєра" і, якщо й далі Україна йтиме "мінським" шляхом, то в результаті це обернеться втратою суверенітету, "замилюванням" кримської проблеми та остаточною втратою Донбасу, який де-факто все одно буде контролюватися Росією.

Тож деякі політичні сили вважають, що наразі нам вкрай потрібен вихід із "Мінська", зміна стратегії та акцентоване посилення військового потенціалу, щоби мати можливість і далі стримувати путінську агресію.

Фактор НАТО

Але з виходом із "Мінську" виникає закономірне питання – "що робити далі, куди рухатися?"
Так, нам потрібна буде "свіжа кров", поштовх, новий план, але це ніяк не може бути план відступу або капітуляції.

Перезапуск відносин та активна спрямованість на взаємодію з НАТО, головним ворогом Кремля ще з давніх часів, може бути дуже вигідним та рятівним для нас. Тим більше, зовсім нещодавно відбувся візит генсека Столтенберга до України, та згодом була підписана нова "дорожня карта" по оборонно-технічному співробітництву.

Не забувайте, з Альянсом у нас взаємна "любов", бо наш військовий досвід у протистоянні Росії йому вкрай цікавий, а ми і собі потребуємо повної модернізації та реформування всіх військових структур, згідно зі стандартами НАТО.

Тому вміння президента робити правильні акценти та шукати альтернативні шляхи розв'язання проблем – це те, що може дійсно наблизити нас до бажаного закінчення війни та допоможе хоча б трохи утримати Путіна "в узді", водночас не втративши гідності та незалежності в міжнародних відносинах.

Активізація миротворчих сил

Щодо третього варіанту можливого розвитку подій – це повна активізація роботи через Раду Безпеки ООН, зокрема через миротворців. Але в нашому випадку саме Росія є ініціатором конфлікту, тож дійти до консенсусу по питанню миротворців на сході буде складно.

Втім навіть із цієї ситуації є вихід.

Нагадаю, є п'ять постійних членів Ради Безпеки ООН – США, Велика Британія, Франція, Китай та Росія (раніше СРСР), які мають право вето – право відхиляти проект будь-якого рішення (резолюції) ООН, незалежно від рівня підтримки його іншими країнами. І ще з перших років існування ООН ситуація склалася так, що саме СРСР (Росія) найбільш часто використовувала у власних інтересах право на вето.

Однак 1950 року була прийнята резолюція "Єдність заради миру", у рамках якої можливо врегулювати найважливіші міжнародні питання на кшталт війни та обійти вето постійного члена ООН, через яке унеможливлюється консенсус по порушеному питанню.

У нашому випадку ці заходи можна застосувати й по відношенню до Росії, аби "заблокувати" її вето по питанню миротворців на Донбасі, за умови, якщо 9 з 15 країн-членів ООН узгодять свої принципи.

У якомусь сенсі це б означало часткову ізоляцію Росії на міжнародній арені, але водночас дозволило б ухвалити важливі для нашої країни рішення за рахунок підтримки іншими державами.

Тож, як ми бачимо, "лікувальна пігулка" є, але лише у випадку чіткого взаєморозуміння та консолідації проти Росії наших закордонних друзів. Тому вже зараз Зеленському треба починати максимально активізуватися на закордонному фронті та "збирати голоси".

Замороження конфлікту

Останній і найбільш небажаний сценарій – це замороження конфлікту та припинення будь-яких переговорів із Росією.
Риторика Донбасу та Росії у питанні війни чітко дає зрозуміти, що попри підписання будь-яких миротворчих документів або внесення певних змін на законодавчому рівні, схід однаково де-факто залишиться під контролем Росії.

Путіну не вигідно закінчувати війну, бо для нього це інструмент маніпуляцій, хоча очевидно, що вже й ОРДЛО вкрай втомилися від невизначеності та страждають від людських втрат.

Війна висмоктує та дестабілізує нашу країну зсередини. Росія лише потерпає від санкцій, на загиблих найманців Путіну чхати. І, якщо Зеленський не побачить перспективи прямого діалогу з агресором, цілком можливо, що будь-які відносини можуть перерватися.

І, як не дивно, Європа також хотіла би скорішого заморожування конфлікту, щоби нарешті перегорнути цю чорну сторінку в історії України та не бути вічним посередником та "подушкою безпеки".

Доки ми слабкі та "розхитані" наслідками війни, шлях до євроінтеграції для нас закритий, ніхто не хоче бачити в складі Європи такого політично та економічно виснаженого сусіда.
Але питання в іншому: чи готова Україна до такого рішучого кроку та чи витримає повну ізоляцію відносин із Росією? Питання, мабуть, риторичне.


 

Новини
гру
17
2019
КОРИСНИЙ ПЕНДЕЛЬ: У РАДІ СКОРОТЯТЬ КІЛЬКІСТЬ НАРДЕПІВ

Конституційний Суд України ухвалив рішення щодо зменшення конституційного складу Верховної Ради України до 300 нардепів та закріплення пропорційної виборчої системи.І це дуже крута новина, бо нарешті…

Читайте також
Головні новини
ТОП ТЕЗ ЗЕЛЕНСЬКОГО З ВИСТУПУ НА ГЕНАСАМБЛЕЇ ООН
Законотворчість
КИЯНИ СТРАЖДАЮТЬ ВІД КОЛИВАННЯ НАПРУГИ
Робота депутата
НА ВУЛ. ЖМАЧЕНКА, 20 БУДЕ СКВЕР, А НЕ ЗАБУДОВА!!!

Пошук новин...